Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2014 року Справа № 911/3427/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Ходаківської І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора Київської області, Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 р.у справі Господарського суду№ 911/3427/13 Київської області за позовомПрокурора з нагляду за додержанням законності в транспортній сфері в Київській області в інтересах держави в особі: 1) Міністерства інфраструктури України, 2) Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"до1) Вишгородської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТСУА"проскасування рішення та визнання недійсним договору оренди

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Романов Р.О., посв. № 014714 від 21.01.2013 р.;позивача-1: не з'явились; позивача-2: Зайончковська В.В., дов. № 130 від 25.12.2013 р.;відповідача-1: не з'явились;відповідача-2: Савицький А.О., дов. № б/н від 31.03.2014 р.;

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 р. прокурор з нагляду за додержанням законності в транспортній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (далі - Міністерство) та Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі - Підприємство) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 48-52), просив скасувати пункти 2, 3 та 4 рішення Вишгородської міської ради (далі - Рада) "Про припинення права користування земельною ділянкою та передачу земельної ділянки в оренду" № 12/27 від 27.06.2012 р. та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 340 від 01.08.2012 р., укладений між Радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІТСУА" (далі - Товариство).

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про транспорт" та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення Ради прийнято з перевищенням повноважень, без урахування того, що на спірній земельній ділянці розташоване майно яке перебуває у державній власності, у зв'язку з чим воно є протиправними та підлягає скасуванню. При цьому укладений на його підставі з Товариством договір оренди земельної ділянки № 340 від 01.08.2012 р. має бути визнаний недійним.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.11.2013 р. (суддя Мальована Л.Я.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 р. (колегія суддів: Зубець Л.П, Мартюк А.І., Іоннікова І.А.) рішення Господарського суду Київської області від 13.11.2013 р. залишено без змін.

Вказані судові рішення мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази перебування майна, що розташоване на спірній земельній ділянці у власності Підприємства як і відсутні докази проведення розмежування земель державної і комунальної власності на території м. Вишгорода Київської області, в якому ця земельна ділянка розташована, у зв'язку із чим прийняте Радою рішення та укладений на його підставі договір земельної ділянки є законними, а позовні вимоги прокурора - необґрунтованими.

В обґрунтування постанови господарським судом апеляційної інстанції додатково наголошено на тому, що прокурором оскаржено рішення Ради без урахування внесених до нього в подальшому змін і саме з урахуванням цих змін між Радою та Товариством укладено спірний договір оренди земельної ділянки.

Заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 р. і рішення Господарського суду Київської області від 13.11.2013 р. скасувати, та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. ст. 115, 228, 321 ЦК України, ст. 85 ГК України, ст. ст. 16, 19, 67, 84, 142, 149 ЗК України та п. 12 перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", ст. ст. 4, 5, 6, 11, 15, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" та ст. ст. 1, 9, 21, 23 Закону України "Про транспорт", зазначаючи, що при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків та припустилися порушень норм матеріального та процесуального права.

Підприємство також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 р. і рішення Господарського суду Київської області від 13.11.2013 р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. ст. 81, 329 ЦК України, ст.ст. 68, 84, 122 ЗК України, ст. 84 та п. 12 перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 42, 35, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. 23 Закону України "Про транспорт", ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також, окремі роз'яснення постанов Пленуму Вищого господарського суду України, наголошуючи при цьому на наданні господарськими судами попередніх інстанцій необ'єктивної та неповної правової оцінки обставинами справи. В обґрунтування касаційної скарги Підприємство також посилається на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 25.02.2014 р. у справі № 911/992/13 за позовом Товариства до Підприємства про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою яка є предметом спору у даній справі.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційні скарги заступника прокурора Київської області та Підприємства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням заступника секретаря другої судової палати від 06.05.2014 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Мачульського Г.М. та Ходаківської І.П.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги заступника прокурора Київської області та Підприємства не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- рішенням Ради № 12/27 від 27.06.2012 р. "Про припинення права користування земельною ділянкою та передачу земельної ділянки в оренду" вирішено за згодою сторін припинити Комунальному підприємству "Координаційний центр з будівництва та земельних питань Вишгородської міської ради" право користування земельною ділянкою площею 1,5 га по вул. Набережна в м. Вишгород, якою воно користувалось відповідно до укладеного з Радою договору оренди земельної ділянки № 386 від 12.03.2012 р. та передати вказану земельну ділянку Товариству в оренду строком на п'ять років для використання в комерційних цілях;

- 17.07.2012 р. Радою прийнято рішення № 13/3 "Про внесення змін до рішення Вишгородської міської ради №12/27 від 27.06.2012 р. "Про припинення права користування земельною ділянкою та передачу земельної ділянки в оренду", яким внесено зміни до п. 2 рішення Ради № 12/27 від 27.06.2012 р. та викладено його в новій редакції, згідно з якою земельну ділянку площею 1,5 га по вул. Набережна в м. Вишгороді передано Товариству в оренду на 10 років для використання в комерційних цілях (будівництво об'єктів комерційного використання, об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, офісних приміщень, готелів, торгово-розважального центру, гостьової автостоянки, комплексу побутового обслуговування населення та об'єктів торгівлі);

- на підставі п. п. 2-4 рішення Ради № 12/27 від 27.06.2012 р., з урахуванням змін, внесених рішенням Ради № 13/3 від 17.07.2012 р., між Радою (орендодавець) та Товариством (орендар) 01.08.2012 р. було укладено договір оренди земельної ділянки № 340, за умовами якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди), визначену цим Договором. Об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Набережна в м. Вишгороді Київської області; площа - 15 000 кв. м.; цільове призначення - для використання в комерційних цілях (будівництво об'єктів комерційного використання, об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, офісних приміщень, готелів, торгово-розважального центру, гостьової автостоянки, комплексу побутового обслуговування населення та об'єктів торгівлі); кадастровий номер - 3221810100012510152 (далі - Договір). Державну реєстрацію Договору проведено 10.08.2012 р. за № 322180004000300. 01.08.2012 р. земельну ділянку передано Товариству за Актом приймання-передачі;

- у відповідності до п. п. 2.3, 2.4 Договору земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. На земельній ділянці розміщений належний орендарю об'єкт нерухомого майна - павільйон загальною площею 159,9 кв. м.;

- за приписами п. 3.1 Договору його укладено на 10 років;

- на переданій Товариству за Договором земельній ділянці розташовано об'єкти нерухомого майна, а саме: локомотивне депо літ. "Б"; адміністративно-побутові приміщення літ. "Д"; майстерня по ремонту автотракторної техніки літ. "Е"; павільйон П-40 літ. "Г"; склад-зарядна; блок-пост літ. "А"; прожекторна вишка; паркан з профнастилу; будівля служби колії літ "В"; естакада розвантажувальна, довжиною 45 м; естакада розвантажувальна, довжиною 50 м; естакада розвантажувальна, довжиною 150 м; залізничні колії №№ 15, 23, 19, 2, 3, 6, 8, 12-14, 16-18, 24-25, 4, 9-11; стрілочні переводи №№ 903, 927, 911, 921, 913, 937, 923, 925, 939, 917, 905 (колія № 20), 904 (колія № 8), 907, 906;

- вказані об'єкти нерухомого майна перебувають на балансі Підприємства, право власності на них не зареєстровано, що також підтверджується листом Комунального підприємства Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" № 1675 від 19.09.2012 р.

Відповідно до частини першої ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

В силу п. 12 перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Звертаючись до суду з даними позовом прокурор виходив, зокрема, із того, що на спірній земельній ділянці знаходяться нерухоме майно Підприємства, державна частка у статутному капіталі якого складає 100%, що свідчить про перебування на спірній земельній ділянці державного майна.

У відповідності до ч. 1, п. "ж" ч. 3 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Так, у своїх касаційних скаргах заступник прокурора та Підприємство посилаються на те, що розташовані на спірній земельній ділянці об'єкти нерухомого майна було передано Підприємству у власність за актом передачі нерухомого майна у власність, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України № 746 від 30.10.2001 р. (а.с. 19-24).

Однак, встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи наведені посилання скаржників про передачу Підприємству за наведеним актом вказаного майна у власність не підтверджується, про що також обґрунтовано наголошувалось Товариством у відзиві на апеляційну скаргу Підприємства (абз. 2 а.с. 164). Натомість, господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи з'ясовано, що розташовані на спірній земельній ділянці об'єкти нерухомого майна перебувають лише на балансі Підприємства, право власності на них за Підприємством не зареєстровано.

Відтак, в цій частині доводи, викладені у касаційних скаргах заступника прокурора та Підприємства, колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє як необґрунтовані.

Враховуючи встановлення господарськими судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи документів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель житлової і громадської забудови, колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє також і доводи скаржників про те, що вона відноситьсь до земель залізничного транспорту. Вказані доводи касаторів виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених ст. 1117 ГПК України, а саме: касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Окрім того, як обґрунтовано зазначено господарським судом апеляційної інстанції, прокурором при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним рішення Ради № 12/27 від 27.06.2012 р. "Про припинення права користування земельною ділянкою та передачу земельної ділянки в оренду" у первісній редакції, не було враховано внесених в подальшому до нього змін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає недоречними посилання Підприємства у касаційній скарзі на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 25.02.2014 р. у справі № 911/992/13, з огляду на приписи абзацу шостого п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яким роз'яснено, що преюдиціальне значення не надається фактам (обставинам), зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням, за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 21 ЦК України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним рішення є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі, чого останніми доведено не було.

За встановлених обставин справи та приймаючи до уваги вищевикладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позовних вимог прокурора про скасування п. 2, 3 та 4 рішення Ради "Про припинення права користування земельною ділянкою та передачу земельної ділянки в оренду" № 12/27 від 27.06.2012 р., а тому відмову господарських судів у позові в цій частині вважає правомірно.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 203 ЦК України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Викладені у касаційній скарзі доводи заступника прокурора щодо невідповідності вказаного в Договорі цільового призначення земельної ділянки визначеним законодавством категоріям земель, а також доводи щодо відсутності погодження Договору з Міністерством, були предметом дослідження як місцевого, так і апеляційного господарських судів, їм надано належну правову оцінку, у зв'язку із чим вони відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Абзацом 4 пункту 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

При цьому абзацом 2 пункту 2.24 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, зокрема, роз'яснено, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду

Враховуючи встановлення факту відповідності рішення Ради "Про припинення права користування земельною ділянкою та передачу земельної ділянки в оренду" № 12/27 від 27.06.2012 р. приписам законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується також із висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність причин для визнання недійсним укладеного на його підставі Договору.

З урахуванням встановлених ст. ст. 1115, 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що, під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій, фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки господарських судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, відтак відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів, які містяться в оскаржуваних судових актах.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 р. у справі № 911/3427/13 є законною та обґрунтованою, в зв'язку з чим має бути залишена без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Заступника прокурора Київської області та Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 р. у справі № 911/3427/13 Господарського суду Київської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя І.П. Ходаківська